Український професійний футбольний клуб ФК Динамо Київ, один із найвідоміших і найтитулованіших в історії українського футболу. Це команда з багаторічними традиціями та впізнаваною біло-синьою ідентичністю, яка виховала багато зіркових гравців і в різні роки була конкурентною не лише в Україні, а й на європейській арені.
Клуб асоціюється з сильною футбольною школою, системним підходом до підготовки молоді та високими вимогами до результату, а його бренд давно став частиною спортивної культури Києва та країни загалом. Динамо регулярно бере участь у національних турнірах і єврокубках.
Емблема «Динамо» Київ
Емблема київського FC Dynamo Kyiv, один із найвпізнаваніших символів українського футболу: її основою історично є стилізована літера «Д», що походить від традицій спортивного товариства Динамо, а навколо неї в різні періоди з’являлися додаткові елементи, які підкреслювали статус і досягнення клубу. У сучасному вигляді знак зазвичай виконаний у біло-синіх кольорах, часто доповнюється зірками над емблемою, які в європейській футбольній практиці позначають кількість здобутих чемпіонських титулів, а також може містити напис «Київ» чи «Dynamo Kyiv» залежно від версії для внутрішнього або міжнародного використання. Водночас еволюція клубної айдентики не зводиться до косметичних змін: Динамо періодично уточнювало пропорції знака, лінії, шрифти та розміщення деталей, щоб емблема краще виглядала на формі, у цифрових носіях та на мерчі, але при цьому незмінно зберігало ключову ідею — «Д» як спадкоємність, традицію та належність до київської футбольної школи.
Поточний склад Фк Динамо Київ
Актуальний список футболістів першої команди Динамо з номерами та позиціями, щоб зручно відстежувати, хто формує основу, хто є найближчим резервом, а також як змінюється заявка протягом сезону.
Календар Динамо 2025/2026
Повна дорожня карта матчів команди впродовж року: від старту чемпіонату України та поєдинків Кубка до потенційних ігор у єврокубках, міжнародних пауз і ключових відрізків сезону. Він допомагає швидко зорієнтуватися, коли відбуваються найважливіші матчі, як розподіляються навантаження між турнірами та де припадають пікові періоди, що впливають на форму, ротацію складу й результати.
Еволюція форми «Динамо»: від класичних біло-синіх традицій до сучасних символів 2023/24–2024/25
Форма київського Динамо Київ традиційно тримається за впізнавану біло-синю ідентичність, але останні сезони клуб активно додає до класики нові акценти й символіку.
Домашня форма
У сезоні 2023/24 домашній комплект отримав стильну асиметрію (деталі на рукаві та шортах), а третя форма залишилася в національних жовто-блакитних кольорах як знак єдності та підтримки України.
Гостьова форма
Резервна форма
Для сезону 2024/25 Динамо разом із New Balance презентувало домашню біло-синю форму з мотивами вишиванкових орнаментів і вкрапленням жовтого, а також лімітований виїзний синьо-жовтий комплект на честь державного прапора та третій — смарагдово-зелений із золотим брендингом, натхненний київськими пагорбами й міськими храмами.
За рахунок таких рішень клуб поєднує традицію «біло-синіх» із сучасним дизайном і зрозумілими культурними смислами, через які форма сприймається не просто екіпіруванням, а частиною образу Динамо та Києва.
Стадіон клубу Динамо
Як повідомляє прес-служба Динамо – Стадіони та інфраструктура Динамо Київ базуються на двох ключових локаціях: клубному стадіоні в центрі міста та навчально‑тренувальній базі в Конча‑Заспі. Домашня арена клубу – стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського, збудований у 1934 році на місці колишніх теплиць і спортивних майданчиків товариства Динамо Київ, де команда з того часу проводила домашні матчі.
Після війни основна команда деякий час грала на тодішньому стадіоні ім. М. С. Хрущова (нині НСК «Олімпійський»), а на клубний стадіон футбол повернувся в 1956-му, коли арену відбудували й використовували для матчів, зокрема дублюючого складу. Напередодні Олімпіади‑80 стадіон суттєво модернізували (з’явилися освітлювальні вежі, електронне табло, оновлена інфраструктура), а в 1990-х його реконструювали у виключно футбольний, прибравши легкоатлетичні доріжки та встановивши індивідуальні пластикові крісла.
У травні 2002 року після смерті Валерія Лобановського клубний стадіон офіційно назвали його ім’ям, а також зазначається, що з 1996 по 2011 рік включно команда проводила тут домашні матчі чемпіонату і Кубка України та кваліфікаційні ігри Ліги чемпіонів УЄФА; серед технічних характеристик арени вказані адреса (вул. Грушевського, 3), місткість 16 873 місця та поле 100×75 м із підігрівом.
Окремим «стадіонним» виміром клубу є його заміська навчально‑тренувальна база в Конча‑Заспі: землю під неї, за описом клубу, виділили після чемпіонського успіху 1961 року, а сучасний комплекс урочисто відкрили 28 березня 1998-го. База включає готельно‑медичний корпус, ресторан, басейн, тренажерну залу, приміщення для теоретичної підготовки й конференц‑зал, а навколо будівлі розміщено сім повнорозмірних відкритих полів (одне синтетичне й решта з натуральним покриттям) з електричними системами підігріву. Також на базі збудовано критий футбольний манеж (будівництво стартувало в 2000-му, зведений за шість місяців), а навесні 2023 року у Віті‑Литовській відкрили окремий ультрасучасний тренажерний зал із швидкісним треком та обладнанням, яке надала компанія PROUD як партнер клубу.
Перші випробування та становлення Динамо Київ: 1929–1941
Кінець 1920-х і 1930-ті стали для київського Динамо періодом переходу від локальних турнірів до великого футболу: у 1936 році в СРСР запровадили перший клубний чемпіонат із поділом на дивізіони, і Динамо (Київ) як найсильніша команда України потрапило до «Групи А». Дебют у союзній першості відбувся 24 травня 1936 року в Києві проти московського Динамо та завершився поразкою 1:5, а автором першого гола киян у чемпіонатах СРСР став Микола Махиня, який відзначився на 80-й хвилині. Попри важкий старт, у тому ж дебютному розіграші команда зуміла зібрати серію перемог і завершила весняний турнір на другому місці, що закріпило її статус серед провідних колективів країни. Напередодні Другої світової Київ готувався до відкриття повністю реконструйованої головної арени міста, яке запланували на 22 червня 1941 року, а Динамо Київ мало зіграти з московським ЦДКА, однак того дня почалася війна й матч не відбувся.
Війна, окупація і «Старт»: доля футболістів київського Динамо у 1941–1944 роках
Після початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 року футбол у Києві швидко відійшов на другий план: частина гравців довоєнних команд була мобілізована, інші намагалися врятуватися евакуацією або просто вижити в окупованому місті. У 1942-му група відомих київських футболістів отримала роботу на хлібозаводі №1, а при підприємстві оформили заводську команду, яка тренувалася на стадіоні «Зеніт» і виступала під назвою «Старт». Найрезонанснішим епізодом стало протистояння з німецькою командою Flakelf: матч завершився перемогою «Старта» 5:3, а згодом у публічному просторі ця гра закріпилася під назвою «матч смерті», хоча історики й журналісти не раз підкреслювали, що популярна «легенда» про негайну кару саме за футбольну перемогу є спрощенням і перебільшенням.
Після серії ігор частину футболістів «Старта» заарештували, а деяких ув’язнених відправили до Сирецького табору, де в лютому 1943 року було вбито (серед інших жертв каральної акції) Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка. Водночас не всі учасники команди загинули: частині вдалося вижити, уникнути арешту або переховуватися до визволення Києва, тож після війни пам’ять про «Старт» поєднала в собі і реальну трагедію окупації, і нашарування пропагандистських інтерпретацій.
Післявоєнне відродження Динамо Київ: від кризових сезонів до чемпіонства 1961 року
Після Другої світової війни Динамо Київ відновлювалося в умовах кадрового дефіциту й загальної розрухи, тому перші повоєнні сезони вийшли кризовими та нерівними. У чемпіонаті 1945 року команда фінішувала передостанньою, а 1946-го — останньою і за тодішнім регламентом мала б понизитися у класі, однак клуб залишили в еліті, зважаючи на втрати воєнного часу. Надалі Динамо поступово стабілізувалося, проходячи через переформатування складу та пошуки робочої моделі гри, аж доки результати не почали наближатися до рівня лідерів.
Першим справді великим проривом став Кубок СРСР 1954 року — це був перший великий трофей в історії клубу, який позначив перехід від виживання до боротьби за титули. А кульмінацією післявоєнного становлення стало чемпіонство СРСР 1961 року: Динамо вперше виграло союзну першість і водночас стало першою немосковською командою-чемпіоном, зламавши багаторічну «столичну» монополію. Саме успіх 1961-го закріпив Динамо Київ як клуб загальносоюзного масштабу й відкрив епоху, у якій Київ регулярно претендував на найвищі місця.
Спад після чемпіонства, прихід Маслова та перший крок Динамо Київ в Європу (1962–1966)
Після тріумфу 1961 року Динамо Київ справді пережило короткий спад результатів, але цей відкат став радше перехідним етапом перед системними змінами в клубі та оновленням підходів. Вирішальним поворотом став прихід Віктора Маслова: у 1964-му кияни взяли Кубок СРСР, обігравши у фіналі «Крила Рад» 1:0, а єдиний м’яч забив Віктор Каневський (18-та хвилина).
Саме кубковий успіх 1964 року відкрив Динамо дорогу в єврокубки — команда отримала право стартувати в Кубку володарів кубків, і цей вихід став одним із перших реальних кроків радянських клубів у регулярні офіційні турніри під егідою УЄФА. Тезу про те, що Динамо Київ було першим радянським клубом у єврокубках, краще не використовувати: радянські команди дебютували в європейських турнірах раніше (ще на старті 1960-х), тож коректніше підкреслювати «перший досвід саме для киян» або «один із перших системних виходів радянських клубів у Європу». Так само варто пом’якшити пояснення про «політичні міркування» як головну причину затримки з Європою: без прямої цитати з документів/мемуарів це звучить як припущення, тому безпечніше говорити про «закритість радянського спорту» й «обмежену міжнародну практику», яка справді ускладнювала підготовку та збір інформації про суперників у той час.
Єврокубковий дебют і гойдалки результатів: Динамо Київ у 1966–1973 роках
Найкраще цей відрізок (1966–1973) подати як поєднання єврокубкового «дорослішання» та внутрішніх піків/спадів, без надмірної деталізації кубкових сіток там, де потрібні додаткові перевірки. Нижче — переписаний варіант із точнішими акцентами та підтверджуваними фактами.
У середині 1960-х Динамо Київ закріпилося серед грандів союзного футболу й паралельно почало накопичувати міжнародний досвід. У Кубку володарів кубків 1965/66 кияни дісталися чвертьфіналу, де зупинилися на «Селтіку»: поразка 0:3 у Глазго та нічия 1:1 у матчі-відповіді в Києві означали виліт із загальним рахунком 1:4. На внутрішній арені команда Віктора Маслова видала чемпіонський хет-трик 1966–1968 років, що стало одним із найпотужніших відрізків Динамо в чемпіонатах СРСР.
Наприкінці десятиліття результати стали більш «гойдалковими»: після срібних медалей 1969-го настав помітний спад у 1970-му, але вже в 1971 році Динамо знову повернулося на вершину, вигравши чемпіонат СРСР. У 1973-му кияни вперше дійшли до чвертьфіналу Кубка європейських чемпіонів і зіграли з мадридським «Реалом» 0:0 у Києві, але поступилися 0:3 в Іспанії. Той самий рік вийшов болючим і на внутрішній арені: Динамо програло «Арарату» фінал Кубка СРСР 1:2, що часто згадують як одну з ключових точок напруги перед наступною великою перебудовою команди.
Епоха Лобановського: злет Динамо Київ і європейські тріумфи 1974–1980-ті
У середині 1970-х Динамо Київ увійшло в епоху, яка визначила його міжнародний статус на десятиліття вперед: у 1974 році команду очолив тандем Валерія Лобановського та Олега Базилевича, і саме тоді в клубі сформувалися принципи гри та підготовки, що згодом асоціювалися з «динамівською школою». Уже за короткий час Динамо перетворило домінування на внутрішній арені на вагомий європейський результат: 14 травня 1975 року кияни виграли Кубок володарів кубків УЄФА, розгромивши у фіналі «Ференцварош» 3:0. Того ж року Динамо Київ додало Суперкубок УЄФА-1975, обігравши «Баварію» за сумою двох матчів (1:0 у Мюнхені та 2:0 у Києві), що стало символічним підтвердженням сили команди на тлі тодішніх грандів Європи.
Далі розпочався період складнішого «керування успіхом»: зміни поколінь і високі вимоги до інтенсивності змушували постійно оновлювати склад і перебудовувати взаємодії, але клуб залишався серед найсильніших у СРСР і регулярно боровся за трофеї. Другий великий міжнародний пік настав у сезоні 1985/86 – Динамо Київ знову виграло Кубок володарів кубків, перемігши у фіналі в Ліоні мадридський «Атлетіко» 3:0. У другій половині 1980-х динамівці становили важливу частину кістяка збірної СРСР, а наприкінці десятиліття клуб відчув наслідки загальних змін у радянському футболі, коли відтік гравців за кордон ставав дедалі реальнішим сценарієм кар’єри.
Становлення Динамо в незалежній Україні: від невдачі 1992-го до домінування та реформ 1990-х років
Перший чемпіонат України 1992 року Динамо Київ проходило в статусі фаворита, але золото тоді вислизнуло в одному матчі: 21 червня 1992-го у Львові «Таврія» обіграла киян 1:0, а вирішальний гол на 75-й хвилині забив Сергій Шевченко. Уже в сезоні 1992/93 клуб швидко повернув контроль над внутрішньою ареною: Фк Динамо вперше стало чемпіоном незалежної України та паралельно виграло Кубок України, оформивши перший «дубль» новітньої доби. Фінал Кубка України 30 травня 1993 року в Києві завершився перемогою над «Карпатами» 2:1 — забивали Віктор Леоненко та Дмитро Топчієв.
Паралельно клуб пережив управлінсько-фінансову кризу: в офіційній хроніці Динамо сезону 1993/94 прямо описано стан клубу як критичний, із боргами та проблемами забезпечення команди. Улітку 1993 року президентом став Григорій Суркіс, і зміна менеджменту стала точкою перезапуску — з подальшими інвестиціями в інфраструктуру та системну побудову клубу. Саме на цій основі Динамо Київ у другій половині 1990-х повернулося до довготривалого домінування в Україні та вивело нове покоління, яке згодом формувало кістяк команди й отримало гучне визнання в єврокубках.
Повернення Лобановського: європейський злет Фк Динамо Київ (1997–1999) і завершення великої епохи (2002)
У 1997 році Валерій Лобановський повернувся до Динамо і почав будувати команду нового зразка, швидко піднявши її рівень у чемпіонаті та єврокубках. Уже в груповому раунді Ліги чемпіонів-1997/98 кияни двічі сенсаційно переграли «Барселону» із загальним рахунком 7:0: 22 жовтня в Києві — 3:0, а 5 листопада на «Камп Ноу» — 4:0. Ці перемоги стали однією з ключових візитівок Динамо 1990-х і закріпили за командою репутацію суперника, здатного на великі європейські вечори.
Кульмінацією підйому став сезон Ліги чемпіонів 1998/99: Динамо Київ дійшло до півфіналу, де поступилося «Баварії» за сумою двох матчів 3:4. Паралельно наприкінці 1990-х клуб неминуче входив у фазу перебудови, адже провідні футболісти отримували пропозиції з топ-ліг, і склад поступово змінювався в умовах нового трансферного ринку.
Завершення великої епохи пов’язане з трагічними подіями весни 2002 року: 7 травня Лобановський переніс інсульт під час матчу Динамо в Запоріжжі, а 13 травня 2002 року він помер. Українська асоціація футболу вказує, що згодом Лобановському було посмертно присвоєно звання Героя України. (Твердження про те, що фінал Ліги чемпіонів-2002 розпочали хвилиною мовчання саме на його честь, краще додавати лише після підтвердження в офіційному звіті УЄФА або авторитетному медіа-джерелі; у наявних матеріалах це швидко не верифікується.)
Перебудова після 2002-го: пошук стабільності Динамо між внутрішніми трофеями та єврокубковими викликам
Після смерті Валерія Лобановського у 2002 році Динамо Київ увійшло в затяжну фазу перебудови: клуб періодично вигравав в Україні, але втратив ту єврокубкову регулярність і «вау-ефект», які були наприкінці 1990-х. Цей період багато в чому визначали тренерські ротації — від Михайличенка до Сабо, Буряка, Дем’яненка та інших — і пошук робочої моделі, що одночасно давала б результат удома й не ламалася на рівні Європи.
На внутрішній арені Динамо Київ все ж зберігало ресурс для титулів: клуб ставав чемпіоном України в 2002/03, 2003/04, 2006/07 і 2008/09, але загальна картинка дедалі більше перетворювалася на «хвилі» — сильні відрізки змінювалися сезонами з просіданням якості гри та невдалими єврокампаніями. Відносним європейським піком того циклу часто називають сезон 2008/09 під Юрієм Сьоміним, коли команда дійшла до півфіналу Кубка УЄФА. Саме тоді відбувся знаковий український півфінал проти «Шахтаря», який став психологічною межею епохи: кияни зіграли 1:1 вдома та програли 1:2 на виїзді, а донеччани згодом виграли трофей.
Після цього клуб знову повернувся до «перезавантажень» і спроб знайти стабільність через нові тренерські призначення, але системна проблема лишалася: зібрати довгий успішний євросезон ставало значно складніше, ніж у 1997–1999 роках. Як наслідок, навіть яскраві відрізки за окремих наставників не завжди перетворювалися на тривалу домінацію — Динамо Київ залишалося сильним брендом і конкурентом в Україні, однак змушене було знову й знову перебудовуватися під нові реалії.
Епоха Блохіна в Динамо Київ: старт із перемог, кадрові зміни та відставка (2012–2014)
Після відставки Юрія Сьоміна у вересні 2012 року головним тренером Динамо Київ призначили Олега Блохіна. Клуб одразу сформував штаб із «динамівських» постатей: першим помічником став Олексій Михайличенко, асистентами — Андрій Баль і Сергій Ребров (окремо з воротарями працювали Михайло Михайлов та Юрій Роменський). Дебют Блохіна в УПЛ відбувся 28 вересня 2012 року й завершився перемогою над «Зорею» 1:0 — єдиний м’яч забив Раффаел.
У єврокубках восени 2012-го Динамо взяло важливу домашню перемогу над Динамо (Загреб) 2:0 у груповому раунді Ліги чемпіонів. Водночас старт роботи Блохіна був затьмарений проблемами зі здоров’ям: під час лікарняного його підміняв Олексій Михайличенко, і саме на цю фазу припала частина втрат очок та загальна нестабільність результатів. У підсумку сезон 2012/13 Динамо Київ завершило на третьому місці в чемпіонаті — для клубу це стало болючим сигналом, що перезапуск іде важче, ніж очікувалося.
Навесні 2014 року точкою неповернення стала поразка від «Шахтаря» 0:2 у Києві: одразу після цього матчу 16 квітня 2014-го Блохіна звільнили з посади головного тренера за незадовільні результати. Після відставки клуб перейшов до чергової зміни курсу, вже з акцентом на швидке повернення стабільності та контролю гри.
Повернення трофеїв із Ребровим: Кубок-2014, чемпіонські дублі та прорив у ЛЧ до плей-оф
Після відставки Олега Блохіна навесні 2014 року керувати командою доручили Сергію Реброву, і вже в першому ж циклі він здобув трофей, який повернув Динамо Київ психологічну опору. 15 травня 2014 року у фіналі Кубка України в Полтаві кияни обіграли «Шахтар» 2:1 і взяли свій 10-й Кубок України (вирішальною стала серія пенальті після 1:1 в основний і додатковий час). Ця перемога закріпила Реброва як ключову постать нового етапу, навіть попри те, що в чемпіонаті сезону 2013/14 команда фінішувала нижче звичних для клубу очікувань.
У сезоні 2014/15 Динамо Київ гучно заявило про себе в Лізі Європи: матч-відповідь 1/8 фіналу проти «Евертона» в Києві завершився 5:2, а трибуни НСК «Олімпійський» зібрали 67 553 глядачі — УЄФА називало це рекордом відвідуваності Ліги Європи. Паралельно команда повернула чемпіонство в Україні та знову дійшла до фіналу Кубка, де в наступному сезоні (фінал-2015) здолала «Шахтар» у серії пенальті.
Наступний крок Реброва — повернення до рівня Ліги чемпіонів: у сезоні 2015/16 Динамо вийшло з групи до плей-оф уперше з кінця 1990-х, а вже в 1/8 фіналу зіграло проти «Манчестер Сіті» та завершило виступи на цій стадії. Після сезону 2016/17 Ребров залишив клуб, і Динамо знову увійшло в фазу перезавантаження, але саме відрізок 2014–2016 років часто сприймають як повернення трофейної стабільності та єврокубкового статусу.
Перебудова Динамо Київ за Хацкевича: єврокубкові гойдалки, боротьба в УПЛ і відставка (2017–2019)
Олександр Хацкевич очолив Динамо на початку червня 2017 року, підписавши дворічний контракт, а до його штабу увійшли, зокрема, Максим Шацьких і Олег Лужний. У сезоні 2017/18 команда не потрапила до групового етапу Ліги чемпіонів, натомість у Лізі Європи вийшла в плей-оф і дісталася 1/8 фіналу: після 2:2 у Римі з «Лаціо» кияни програли вдома 0:2 і завершили єврокампанію. На внутрішній арені Динамо Київ залишалося головним конкурентом «Шахтаря», але титульної стабільності не вистачало, що підсилювало відчуття «гойдалок» — яскраві матчі чергувалися з провалами на ключових відрізках сезону.
У сезоні 2018/19 Динамо знову зупинилося на відборі Ліги чемпіонів, поступившись «Аяксу»: 1:3 в Амстердамі та 0:0 у Києві. У Лізі Європи команда дійшла до 1/8 фіналу, але протистояння з «Челсі» стало одностороннім — зокрема, матч-відповідь у Лондоні завершився 0:5. А завершення епохи Хацкевича відбулося вже в наступному сезоні: у серпні 2019 року його звільнили після вильоту Динамо з кваліфікації Ліги чемпіонів.
Луческу в Динамо Київ: резонансне призначення, трофеї 2020–2021 і відставка у 2023-му
Мірча Луческу очолив київське Динамо 22 липня 2020 року, і призначення одразу стало резонансним через його багаторічну роботу в «Шахтарі» — принциповому супернику киян. За повідомленнями низки медіа, угода була укладена на два роки з опцією продовження, а клуб у перші дні справді опинився під хвилею критики з боку частини фан-середовища. Попри це, команда швидко дала відповідь результатом: 25 серпня 2020 року Динамо виграло Суперкубок України, перегравши «Шахтар» 3:1, і взяло дев’ятий Суперкубок у своїй історії.
Ключовою спортивною вершиною каденції став сезон УПЛ 2020/21, коли Динамо Київ повернуло собі чемпіонство України та завершило чемпіонат на першому місці. Далі контекст роботи Луческу суттєво ускладнився (зокрема через воєнні умови, логістику й вимушені «домашні» матчі в Європі за кордоном), а результати та якість гри стали менш стабільними. У листопаді 2023 року Луческу залишив посаду головного тренера Динамо (у повідомленнях наголошувалося, що він подав у відставку після невдалого відрізку).
Зміна епох після 2023-го: Шовковський у Динамо Київ та перехід до Костюка наприкінці 2025 року
Після відставки Мірчі Луческу восени 2023 року Динамо Київ перейшло до нового етапу: 4 листопада 2023-го Олександра Шовковського призначили виконувачем обов’язків головного тренера, а 11 грудня (після останнього матчу команди в 2023 році) він офіційно став повноцінним наставником без приставки «в.о.». Наприкінці листопада 2025 року Шовковського та його штаб звільнили; у медіа зазначалося, що однією з «останніх крапель» стала поразка від «Омонії» в Лізі конференцій. Після цього команду тимчасово очолив Ігор Костюк у статусі виконувача обов’язків.
Уже 16 грудня 2025 року президент Динамо Ігор Суркіс оголосив, що Ігор Костюк затверджений головним тренером першої команди на постійній основі. Таким чином, кінець 2025-го став точкою переходу від «легендарної» тренерської фігури (Шовковський) до тренера, який тривалий час працював у клубній системі й отримав мандат на побудову наступного циклу.
- Зідан назвав клуб, який готовий очолити після “Реала” - 27 Грудня, 2025
- Українець номінований на звання найкращого стрибуна Європи - 27 Грудня, 2025
- Йокіч увійшов в історію НБА, оформивши трипл-дабл на 56 очок у матчі проти “Вовків” - 26 Грудня, 2025
