Карч Кірай

Один із найвидатніших волейболістів в історії Карч Кірай, триразовий олімпійський чемпіон і офіційно визнаний FIVB “найкращим чоловічим гравцем ХХ століття”. Він домігся унікального успіху і в класичному, і в пляжному волейболі, а згодом став титулованим тренером жіночої збірної США, вигравши з нею чемпіонат світу та олімпійське золото.

Дитинство Карча Кірая

1960 року Карч Кірай народився 3 листопада в Джексоні, штат Мічиган, у родині угорських емігрантів, батько яких у минулому грав у волейбол на високому рівні в Угорщині.

1964 року сім’я Кіраїв переїхала до Санта-Барбари в Каліфорнії, де Карч почав дорослішати в середовищі океану та пляжного волейболу, який постійно бачив на місцевих пляжах.

Приблизно 1966–1967 років батько Ласло вже регулярно тренував маленького Карча, навчаючи його базовим елементам волейболу й залучаючи до гри з дорослими на пляжних майданчиках.

1971 року, у віці близько одинадцяти років, Кірай уперше зіграв у своєму офіційному аматорському пляжному турнірі в парі з батьком, зробивши свій перший крок у змагальному волейболі.

1973–1975 років Карч уже регулярно виступав на юнацьких і аматорських змаганнях у Каліфорнії, прогресуючи фізично й технічно та формуючи репутацію одного з найперспективніших молодих волейболістів штату.

Коледж UCLA і перші великі титули (кінець 1970-х – початок 1980-х)

Наприкінці 1970‑х Карч Кірай вступив до Університету Каліфорнії в Лос‑Анджелесі (UCLA), де вивчав біохімію й одночасно з першого курсу став гравцем волейбольної команди Bruins на позиції доігруючого та зв’язуючого у схемі 6–2, граючи в парі з більш досвідченим Сінджином Смітом.

Під керівництвом тренера Ела Скейтса система тренувань в UCLA будувалася на високій інтенсивності, детальній роботі над технікою та командною дисципліною, тож Кірай швидко перетворився з талановитого новачка на одного з ключових лідерів, відповідального і за прийом, і за організацію атаки.

Уже у сезоні 1979 року, в свій перший рік у коледжі, він допоміг UCLA виграти чемпіонат NCAA, а за чотири роки команда Кірая здобула три національні титули (1979, 1981, 1982), завершивши сезони 1979 та 1982 взагалі без поразок і набравши загальний рекорд 123–5 за час його навчання.

Сам Карч отримав статус All‑American у кожному з чотирьох сезонів та двічі був визнаний Найціннішим гравцем фінального турніру NCAA (1981 і 1982), а його яскрава гра в ключових матчах плей‑оф зробила Кірая однією з головних зірок студентського волейболу США і прямим кандидатом до національної збірної.

Олімпійське золото та домінація в індор-волейболі (1984–1988)

У 1984–1988 роках Карч Кірай разом зі збірною США пройшов період справжньої домінації в індор‑волейболі, двічі вигравши Олімпійські ігри й зібравши повний набір головних титулів того часу.

У 1984 році на домашній Олімпіаді в Лос‑Анджелесі США вперше в історії взяли золото в чоловічому волейболі: команда Дуга Білла пройшла турнір без поразок, а Кірай, який грав ключову роль на прийомі й у нападі, став одним із символів цього успіху, особливо в вирішальних матчах плей‑оф, де американці переграли спочатку Канаду, а потім Бразилію у фіналі.

Між двома Олімпіадами збірна США не просто утримувала статус чемпіона, а й зміцнювала його: команда виграла чемпіонат світу 1986 року та інші великі турніри, сформувавши “золоте” ядро, в якому Кірай був лідером універсального плану — він поєднував функції атакуючого, стабільного приймача й тактичного мозку команди.

1988: Олімпіада в Сеулі

На Олімпіаді 1988 року в Сеулі США підтвердили своє домінування, вдруге поспіль ставши олімпійськими чемпіонами, а Карч Кірай остаточно закріпив за собою статус однієї з головних зірок світового волейболу: він знову був серед найрезультативніших і найстабільніших гравців турніру й після цих ігор остаточно увійшов до пантеону легенд індор‑волейболу.

Професійний етап у Європі (кінець 1980-х – початок 1990-х)

Італія: 1990

1990 року, після завершення виступів за збірну США, Карч Кірай разом із партнером по національній команді Стівом Тіммонсом переїхав до Італії й приєднався до клубу Il Messaggero Ravenna, який грав у Серії А1 та вже тоді вважався одним із найамбіційніших проектів європейського волейболу.

Для Кірая перехід у Равенну став логічним продовженням кар’єри: італійська Серія А на початку 1990‑х була найсильнішою лігою світу, з високою конкуренцією, топовими легіонерами й серйозними фінансами, тож виступи в Il Messaggero дозволяли йому перевірити себе в найжорсткішому клубному середовищі та показати, що він здатен домінувати не лише в збірній, а й у провідному чемпіонаті Європи.

У сезоні 1990/1991 років Il Messaggero Ravenna з Кіраєм у складі виграв чемпіонат Італії та Кубок Італії, підтвердивши статус нової сили Серії А;

паралельно клуб збирав зірковий склад з такими гравцями, як Фабіо Вулло та Андреа Гардіні, а Карч був одним із ключових лідерів команди в атаці та прийомі.

FIVB Men’s Club World Championship: 1991

1991 року команда вийшла на світовий рівень: Il Messaggero Ravenna здобув титул клубного чемпіона світу на FIVB Men’s Club World Championship, а Кірай був визнаний MVP турніру, остаточно закріпивши за собою репутацію гравця, який виграє найголовніші трофеї в будь‑якому форматі.

У сезоні 1991/1992 років клуб продовжив домінування вже в Європі: Il Messaggero Ravenna з Кіраєм виграв Кубок європейських чемпіонів (CEV Champions League) і Суперкубок Європи, ще раз довівши, що італійський проєкт став вершиною клубного індор‑волейболу початку 1990‑х.

Сам Кірай, провівши в Равенні два яскраві сезони з повним комплектом головних титулів – національна першість, кубок, клубний чемпіонат світу й єврокубки, – підтвердив статус топ‑гравця вже й на клубному рівні, після чого 1992 року залишив європейський індор, щоб зосередитися на кар’єрі в професійному пляжному волейболі в США.

Поступовий перехід до пляжного волейболу

Наприкінці 1980‑х Карч Кірай почав поступово зміщувати фокус із виключно залового волейболу на поєднання виступів у залі та на пляжі, використовуючи паузи між сезонами в Європі й збірній, щоб грати на професійних турнірах у США.

Уже тоді він регулярно стартував у серії AVP, де його досвід дитинства на піску й універсальність зробили Кірая конкурентним навіть проти спеціалізованих пляжників.

У перші роки професійної гри на піску він випробовував різні партнерства, шукаючи оптимальну комбінацію стилів, і поступово почав вигравати все більше етапів AVP, піднімаючись у загальних рейтингах туру.

Саме наприкінці 1980‑х – на початку 1990‑х Кірай закріпився як повноцінний професіонал у пляжному волейболі, сформував низку успішних дуетів і здобув перші великі титули в цьому форматі, закладаючи фундамент для майбутнього олімпійського золота на піску й репутації одного з найуніверсальніших волейболістів в історії.

Пік кар’єри у пляжному волейболі (1990-ті)

У 1990‑ті роки Карч Кірай повністю переключився на пляжний волейбол і фактично домінував в американському турі AVP, встановивши рекорд за кількістю титулів і стабільністю результатів.

За кар’єру на піску він виграв рекордні 148 турнірів, виступав з більш ніж десятком партнерів і багато сезонів поспіль завершував із двозначною кількістю перемог, отримуючи нагороди MVP AVP та інші індивідуальні відзнаки, що закріпило його статус головної зірки професійного пляжного волейболу США.

Кульмінацією цього піку стала Олімпіада 1996 року в Атланті, де пляжний волейбол дебютував у програмі Ігор: у парі з Кентом Стеффесом Кірай пройшов турнірну сітку й виграв перше в історії олімпійське золото в чоловічому пляжному волейболі, ставши триразовим олімпійським чемпіоном і єдиним гравцем, який брав “золото” і в залі, і на піску.

Завершення ігрової кар’єри та нові ролі (кінець 1990-х – 2000-ні)

У другій половині 1990‑х Карч Кірай продовжував виступати на професійному пляжному турі AVP, але поступово зменшував кількість турнірів і почав готуватися до завершення ігрової кар’єри, зберігаючи конкурентність навіть у віці за сорок і залишаючись постійним претендентом на високі місця.

Він грав на професійному рівні майже три десятиліття й офіційно завершив виступи на AVP‑турі після сезону 2007 року, поставивши крапку на унікальній кар’єрі, протягом якої виграв рекордну кількість турнірів і залишився еталоном професійного ставлення до гри.

Паралельно з відходом від активної гри Кірай почав активно працювати в медіа та освітніх форматах: став телевізійним коментатором і аналітиком волейболу для ESPN та NBC, зокрема як експерт з пляжного волейболу на Олімпійських іграх, а також регулярним голосом трансляцій AVP‑туру.

У 2000‑х він усе частіше проводив тренерські клініки, кемпи й майстер‑класи для молодих гравців і тренерів, ділячись власною методикою підготовки, а згодом перейшов і до роботи повноцінним тренером у шкільних командах та структурах USA Volleyball, поєднуючи роль легендарного екс‑гравця, коментатора й наставника нового покоління волейболістів.

Початок тренерського шляху (2000-ні – початок 2010-х)

На початку 2000‑х Карч Кірай зробив перші кроки у тренерстві на базовому рівні, очоливши шкільну команду St. Margaret’s Episcopal High School у Каліфорнії, де тренував власних синів і за кілька років перетворив колектив із аутсайдера на команду, що боролася за титули.

Паралельно він проводив волейбольні академії, клініки та кемпи для юнаків і дівчат, працюючи над технікою, тактикою й “ігровим мисленням” молодих гравців, а також читаючи мотиваційні лекції для тренерів та шкільних програм.

Новий етап настав у 2009 році, коли головний тренер жіночої збірної США Г’ю Маккатчен запросив Кірая до штабу національної команди як асистента, відкривши йому двері в елітний рівень тренерської роботи.

У ролі помічника він відповідав за технічні деталі, тактичну підготовку й ментальну стійкість спортсменок, працював із командою протягом усього олімпійського циклу й допоміг збірній США дійти до фіналу Олімпійських ігор 2012 року в Лондоні, де американки здобули срібні медалі.

Головний тренер жіночої збірної США (з 2012 року)

У вересні 2012 року Карча Кірая офіційно призначили головним тренером жіночої національної збірної США, зробивши логічним його перехід із ролі асистента до статусу головного архітектора програми після олімпійського срібла Лондона‑2012.

Очоливши команду, Кірай змінив акценти в стилі гри: зробив ставку на високу швидкість розіграшів, агресивний варіативний напад, універсальність гравчинь та глибоку ротацію, а в тренувальному процесі значно підсилив роботу над ментальною стійкістю, аналітикою суперника й деталями ігрових систем, що поступово перетворило збірну США на одну з найстабільніших команд світу.

Вже у 2014 році команда Кірая виграла перший в історії жіночої збірної США титул чемпіонату світу, перемігши у фіналі Китай у Мілані й знявши “прокляття” великих турнірів, на яких американки раніше не брали золото.

Надалі збірна під його керівництвом здобула низку топових трофеїв: три золоті медалі Ліги націй (2018, 2019, 2021) та перемогу в Гран‑прі 2015 року, підтвердивши статус лідера світового рейтингу.

На Олімпійських іграх команда теж зробила історію: після бронзи Ріо‑2016 Кірай у Токіо‑2020 (зіграних у 2021 році) привів збірну США до першого олімпійського золота в жіночому волейболі, ставши однією з небагатьох людей, які вигравали олімпійське “золото” і як гравець, і як головний тренер.

Нагороди та Зали слави

Нагороди та досягнення Карча Кірая вражають масштабом: він став триразовим олімпійським чемпіоном, володарем повного комплекту головних титулів у класичному та пляжному волейболі й офіційно визнаний одним із найкращих гравців ХХ століття. Його список трофеїв охоплює студентський рівень, збірні США, європейські клуби, професійний пляжний тур AVP і тренерську кар’єру.

Досягнення в зальному волейболі

• Олімпійський чемпіон у складі збірної США 1984 та 1988 років, причому на Іграх у Сеулі 1988 Кірай був капітаном команди й отримав нагороду MVP турніру.
• Чемпіон світу 1986 року, володар Кубка світу 1985 та дворазовий чемпіон NORCECA (1983, 1985), що підтвердило домінацію США в середині 1980‑х.
• Багаторазовий володар континентальних та міжконтинентальних титулів: золото Панамериканських ігор 1987, срібло Ігор доброї волі 1986 та інші медалі зі збірною.

Клубні титули в Європі

• Чемпіон Італії та володар Кубка Італії у сезоні 1990/1991 у складі Il Messaggero Ravenna, одного з найсильніших клубів Серії A того часу.
• Переможець клубного чемпіонату світу 1991 року, де Кірай отримав титул MVP турніру, а також володар Кубка європейських чемпіонів 1991/1992 та Суперкубка Європи 1992 року.

Досягнення в NCAA та індивідуальні нагороди

• Триразовий чемпіон NCAA з UCLA (1979, 1981, 1982) і фіналіст 1980 року, з феноменальним командним рекордом 123–5 за чотири сезони та двома “ідеальними” чемпіонськими сезонами без поразок.
• Чотириразовий All‑American та дворазовий найкращий гравець фінального турніру NCAA (Most Outstanding Player) у 1981 і 1982 роках.

Рекорди та нагороди в пляжному волейболі

• Олімпійський чемпіон з пляжного волейболу 1996 року в Атланті (дебют дисципліни на Іграх) у парі з Кентом Стеффесом, що зробило його єдиним гравцем з олімпійським “золотом” і в залі, і на піску.
• Рекордні 148 професійних перемог у пляжному волейболі, що робить його “найтитулованішим” гравцем за кількістю виграних турнірів; Кірай вигравав з 13 різними партнерами і виходив у півфінали більш ніж у 80% стартів.
• Численні індивідуальні призи AVP: багаторазовий MVP туру (1990, 1992, 1993, 1994, 1995, 1998), найкращий нападник (1990, 1993, 1994), найкращий захисник (2002), лауреат нагороди “Спортсмен року” й відзнаки за видатні досягнення (2004).

Тренерські досягнення

• Головний тренер жіночої збірної США, з якою він виграв чемпіонат світу 2014 року – перше золото США на жіночому світовому форумі.
• Під його керівництвом США здобули бронзу Олімпійських ігор 2016 року в Ріо та золото Олімпіади в Токіо‑2020 (зіграної 2021 року), а також перемогли у Волейбольній Лізі націй 2021 року.

Звання, рекорди та Зали слави

• Двічі визнаний FIVB “найкращим гравцем світу” (1986, 1988) і офіційно названий FIVB “найкращим чоловічим волейболістом ХХ століття” (спільно з Лоренцо Бернарді).
• Член Міжнародного волейбольного Залу слави (індукція 2001), UCLA Hall of Fame (з 1992 року), Залу слави AVCA, Academic All‑America Hall of Fame та Олімпійського залу слави США.

Родина, хвороба та новий етап: 2025-2026

Після завершення ігрової кар’єри він залишився в спорті як тренер і медіа-експерт, а станом на 2025–2026 роки продовжує працювати на найвищому рівні збірних США.

Родина та особисте життя

Карч Кірай одружений із Джанною (Janna Kiraly); подружжя мешкає в Гібер-Сіті, штат Юта, разом із двома синами, Крістіаном і Корі.

Його батько Ласло Кірай був гравцем молодіжної збірної Угорщини з волейболу та став першим тренером Карча, тоді як мати Тоні підтримувала навчання й баланс між спортом та освітою.

У 2000‑х роках Карч тренував команди своїх синів у школі St. Margaret’s Episcopal в Каліфорнії, поєднуючи роль батька й наставника й підкреслюючи, що сімейний час для нього не менш важливий, ніж великі титули.

Після завершення ігрової кар’єри

Професійну кар’єру гравця Кірай завершив 2007 року, коли оголосив про припинення виступів у турі AVP, зосередившись на тренерстві, коментаторстві та розвитку волейболу.

Він працював телевізійним аналітиком і коментатором для NBC та інших каналів, висвітлюючи Олімпіади й турніри AVP, паралельно проводив тренерські клініки, кемпи та лекції з тактики й ментальної підготовки.

З 2009 року Кірай увійшов до штабу жіночої збірної США як асистент, а в 2012 став її головним тренером, вигравши чемпіонат світу 2014 року та олімпійське золото Токіо‑2020.

Здоров’я та особисті виклики

У 2017 році Карчу діагностували рак кишківника; він переніс операцію з видалення частини товстої кишки, але тримав це в таємниці від команди, щоб не впливати на атмосферу в збірній.

Лише після того, як збірна США виграла олімпійське золото в Токіо‑2020 і він увійшов у стійку ремісію 2021 року, Кірай публічно розповів про боротьбу з хворобою, підкресливши важливість регулярних обстежень і підтримки родини.

Станом на 2025–2026 роки

На початку 2025 року Карч Кірай завершив цикл роботи з жіночою збірною США: USA Volleyball оголосила, що її новим головним тренером став Ерік Салліван, який змінив Кірая після серії олімпійських та світових медалей.

Сам Кірай не пішов із міжнародного рівня: у жовтні 2024 року було підтверджено, що він переходить на посаду головного тренера чоловічої збірної США, готуючи її до домашньої Олімпіади в Лос-Анджелесі 2028 року.

Станом на 2025–2026 роки він живе з родиною, працює з чоловічою національною командою, бере участь у медіа- та освітніх проєктах USA Volleyball і залишається однією з ключових публічних фігур світового волейболу.

Читайте також: як спорт Охтирки вистояв попри обстріли, евакуації й руйнування інфраструктури: тренери й батьки своїми силами відновлювали зали, виводили дітей на змагання та перетворили секції на простір психологічної підтримки для громади. Як місто за кілька кілометрів від фронту зберегло спортивне життя, адаптувало тренування до реалій війни та чому місцеві команди стали символом стійкості регіону, читайте в матеріалі про спорт Охтирки під час війни.

• About
• Latest Posts

Ivan Vertelets

Редактор at RLN Sportswire

Спортивний журналіст та редактор з Києва. Здобув освіту в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, спеціалізуючись на медіакомунікаціях. Маю досвід роботи в кількох спортивних проєктах, де займався створенням контенту, редагуванням матеріалів та аналітикою спортивних подій. Захоплююся футболом.

Latest posts by Ivan Vertelets (see all)

• Уле-Ейнар Б’єрндален - 8 Січня, 2026
• Професіональна хокейна ліга України: як PHL намагалася змінити вітчизняний хокей - 8 Січня, 2026
• Челсі призначив Ліама Росеньйора головним тренером - 7 Січня, 2026